Дмитро Васильович Павличко, (н. 29.IX 1929) –
Український рад. поет. Член КПРС з 1954. Н. В с. Стопчатові (тепер Яблунів. р-ну Івано-Франківської обл.) в сім`ї селянина бідняка. Закінчив Львів. Ун-т (1953). Друкуватись почав 1951. У зб. “Любов і ненавість” (1953), “Моя земля” (1955), “Чорна нитка” (1958), “Бистрина” (1959) поет змальовує тяжке минуле й радісне сучасне Карпат, славить Комуністичну партію, викриває укр. Бурж.націоналістів, Ватікан. Віршам П. властиві глибокий ліризм, гостра публіцистичність, жанрова різноманітність. За кн. “Днина” удостоєний Республік. премії ім. М.Островського (1961).
З Української радянської енциклопедії, т. 10, К., 1962, стор. 448.


Ростуть мої діла, мої надії,
Мій світ росте від ленінських щедрот.
Я – комуніст і в імені, і в дії,
Яку благословляє мій народ.

Партія – сосни шумлять понад плаєм,
Партія – гори співають пісні,
Партія – каже дитина мені,
Партія – серце любов`ю палає.

(“Рідні мої несходимі Карпати”)


Вийшли з темних хащів
Гуцули трудящі
На осяйний плай.
Дружною ходою
Разом із Москвою
Йде гуцульський край,
Йде щасливий край…

(“Грай трембіто”)


Є така на світі сила,
Що врятує людський рід…
Сила та комуністична,
Нездоланна як зело…

Ленін силою тією
Нас надихав на віки…
Щоб нести понад землею
Сонце, мир, добра ідею –
Комунізму колоски…

(“Ода комуністичній силі”)


На наш народ кати в тризубах точать
На смітниках Європи гострий ніж…

(“Відповідь батькам”)